Благовествование и деноминации

Ех, цікава дискусія, але дивна, від серця предмету відхилилися.
Може не варто брати "частные случаи", як доказ чогось.

Головна установка, яка звучала на початку обговорення така: істина церква там, де мені добре, де я отримую підтримку і заохоту. Але в цьому "я" немає Бога, ні на краплю. В церкві повинно бути емоційний комфорт і радість, підтримка, але наявність лише цих ознак не роблять групу віруючих церквою Божою.
Таке визначення підпадає і під будистів і під язичників і під товариство анонімних алкоголіків, коли людям разом добре і вони відчувають підтримку.

А Бог де? Де Його воля? Як Він бачить Свою церкву?
Владика описав Свою церкву, якою вона повинна бути, її життя, її віра, практика, структура, дух, її "що хочете". І якщо якась релігійна група не відповідає тому, що Господь встановив, то це не Його церква, а клуб по інтересам. Якщо люди не нахиляють серце до Бога, щоб слухатися Його, то і служіння такої людини - гидота (див. 1 Петра)

Якщо ми намагаемося поставити свою благодать вище від благодаті Бога, в тому щоб вважати хто є церквою Божою, то це страшно і небезпечно. Ми часто із "жалості" або "любові" хочемо назвати церквою Божою те, що нею не є, бо нам же "жалко" ми "добрі", але чи не буде це образою Бога, коли ми послуговуємося не Його бажанням і волею, а своїми емоціями і бажаннями, поняттями про істину? Коли ми кажемо: "там такі гарні люди, такі приємні, що вам до них рости і рости", значить вони діти Божі"; то як зрозуміти слова самого Ісуса, Любов, Який сказав слова із Матвія 7:21-23, а говорив Він не про лобуряк і запеклих грішників. А що Своїм церквам Він говорив у Обявлені 2-3? Він 5 церквов відкинув, чому?


Як дізнатися яка церква істина? Як шляхетні верійці - порівнювати із Писанням. Про можливу допустовість у відхиленнях писав на самому початку теми.

Звісно, мене можна звинувачувати в радикалізмі, категоричності, але краще звинувачувати не мене, а Бога, бо Він є Богом ревнивим і суворим.