Без сумніву - це плоть.
Якщо почитати Галатам 5, Коринтянам, 1 Івана 2:16, і ще багато-багато місць, то видно, що в тілі є щось, що не допомагає нам на шляху на небеса. Саме тіло - прекрасне і свторено Господом, але що в ньому дає слабину?
Як не каламбурно звучить, можливо саме слабкість і дає слабину? Дух - бадьорий, плоть - немічна. Ця немічність, лінь і слабкість завжди шукають легких шляхів, не зважаючи на наслідки. Найлегший шлях - часто це гріх. Легко, приємно, не потрібно напрягатися. Якщо дух слабий, то він лише допомагає плоті в гріху.
Я не схильний до думки, що сатана якось нашіптує людині всяку гидоту. Слова Ісуса, звернені до Юди про сатану і серце, не обовязково є буквальними, а скоріше обовязково не буквальними (адже що робити сатані в сердцевому мязі, кров псувати чи що?)
2 Коринтянам 10:5 и всякое превозношение, восстающее против познания Божия, и пленяем всякое помышление в послушание Христу, У нас багато всяких думок, і, якщо їх треба "пленять", то вони при утворенні не обовязково належать Христу. Можливо ці думки продиктовані слабкістю плоті і духа, а що є іх генератором, я не знаю.
Самому цікаве питання: Чому так, що коли буває вибір між зробити добре чи погано в якійсь ситуації, є певні вагання, хоча знаєш, як робити добре. І ціна, сила цього вагання, на перший погляд, не велика, не категорична, але здатна, як піщинка, спину зламати. Ніби хотів зробити добре, вірно, а маленька якась "незрозуміла" причинка утримала, і зробив інакше. Ніби вже і двинувся робити добре діло, а потім, зупинився і назад. Звідкіля оця "причинка"?