Христианство на практике

Мир вам!

Дозволю собі дешо відійти від прямої теми. І поглянути на "запізнення" з іншого боку.

"Чим наповнене серце, те говорять уста" - ці слова Ісуса стосуються і дій.
Наші дії, поведінка, або бездіяльність є ні чим іншим, як проявом того, в що ми вірим, як ми віримо, що ми думаємо, що для нас миле і бажане, який наш характер.

Є певні дії, які я називаю індикаторами. Тут можна обійтися і без знання психології.
Звичайні причинно-наслідкові звязки.
Приклад: людина запізнюється до зібрання. Чому вона це робить? Адже саме по собі запізнення є проявом чогось. Може бути причина, що людина ніколи нікуди вчасно не прийшла, навіть на власне весілля. Але цю патологію розглядати не будемо.
Швидше за все, че повязано із розумінням людиною того, що вона робить і із її вірою в Господа і цінністю поклоніння для цієї людини, благоговінням. Людина може приходити пізно тому, що її серце туди не летить, а розум наказує іти. То по дорозі ноги, які більш дружать не з розумом, а з емоціями і серцем, знайдуть сто доріг, щоб по них пройтися і відтягнути прихід на зібрання. Це питання не пунктуальності, а віри. Показник. Адже ніхнто на літаки і потяги особливо не запізнюється, бо знає, що ніхто чекати не буде, а от зібрання....

Якщо в цій ситуації говорити людині "не запізнюйся", то користі їй може не бути великої, бо ми боремося не з причиною, а з наслідком. Це як пирій на городі виривати - зрізав ножницями вершечок, дивись через день-другий він зному буяє, ще кращий.
Краще працювати над вірою такої людини особисто, запросити її до себе, до неї вгості піти, випити разом чаю поспілкуватися, почитати Писання, обговорити. Дивись, і серце до Бога більш відкриється.
Іще те, що людина каже "зате я ваш брат" (це нагадує мені "а будете шось говорить, так я вааще із церкві уйду") теж може бути індикатором ставлення і розуміння. Це оправдання навіть в очах самого автора не може бути серйозним, і не багато говорить про покору людини. Але і це може змінитися під впливом спільності і Писання з Божою поміччю.